Вшановуємо пам'ять жертв політичних репресій
Щороку у третю неділю травня Україна вшановує пам'ять жертв політичних репресій. 
Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей розстріляли, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений
На початку 30-х років упокорену репресіями та голодом Україну потрібно було позбавити й "голови".
1 грудня 1934 р. ЦВК СРСР схвалив постанову "Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів". Згідно з нею на все "слідство" відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора та й самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення.
Уже 4 грудня газета "Правда" повідомила про викриття "терористів". Негайно розпочалися арешти інтелігенції, зокрема, української, яка "не заслуговує на довіру". Перші смертні вироки були винесені і виконані вже у грудні 1934 року.
"Українізація" захлинулася в крові. Наївні її провідники, що насмілилися уявити собі український варіант комунізму, пішли "українізувати" Сибір і Соловки.
2 липня 1937 р. розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху "єжовська чистка" суспільства.
Сталінський режим нищив Україну з особливою ретельністю і масштабністю. На нашій землі здійснювалося планомірне знищення українства. Понад 2 мільйони 800 тисяч осіб стали жертвами розкуркулення й депортацій з України, що тривали протягом 1935-1951 рр.
У криваві жорна репресивної машини потрапили державні та інтелектуальні лідери народу, які були творцями і носіями ідей державності 1917-1918 рр.; українське селянство – першооснова нації, джерело її генетичного коду; творча еліта, яка уособлювала собою наше зростаюче культурне відродження, та духівництво.
В урочищі Сандармох "в обычном месте расстрелов" на півдні Карелії напередодні 20-ї річниці Жовтневої революції, 27 жовтня та 1-4 листопада 1937 р. було виконано смертні вироки 1 111 в’язням Соловецького табору особливого призначення. Серед них близько 300 були з України: історик Матвій Яворський, професор філології, поет-неокласик Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, міністр освіти УНР Антон Крушельницький і його сини Остап (24 роки) та Богдан (31 рік), міністр фінансів УРСР Михайло Полоз, письменники Михайло Козоріз, Мирослав Ірчан, Олекса Слісаренко, Валер’ян Поліщук, Павло Филипович, Григорій Епік, Михайло Яловий, Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний та інші.
Це були молоді та середнього віку люди, які ще створили б неоціненні духовні скарби, володіючи якими, українці стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Дехто з них жив би й сьогодні. Сама присутність таких людей у суспільстві зробила б його кращим. Але постріли холоднокровного ката змінили хід української історії.
Сьогодні, у цей День скорботи, схиляємо голови на знак пам'яті про всіх тих, хто загинув або постраждав в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму.
Всупереч нелюдським знущанням та величезним втратам, український народ зміг вистояти і здобути омріяну поколіннями незалежність. І сьогодні ми не маємо іншого вибору, ніж захистити свою державу, свою свободу, свій демократичний вибір.
Нехай пам’ять про невинно загублені людські життя згуртує нині живих, додасть сили, мудрості для розбудови власної держави на рідній українській землі.
Вічна пам’ять померлим. Молімося за душі всіх, хто загинув у ті жахливі роки…
З повагою, селищний голова Михайло Тененев.
