A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Теофіпольська селищна рада
Хмельницький район, Хмельницька область

Коротка історична довідка про населені пункти громади

Антонівка

     Село засноване 1927 року як виселок Човгузова. Назву одержало від імені першого поселенця.

Базалія

     Назва містечка походить від імені його засновника князя Василя-Костянтина Острозького. Спершу містечко мало назву Базилея Руська (від латиномовного варіанту імені Василь — Basilius), а вже пізніше закріпилася назва Базалія. Перша писемна згадка про Базалію зустрічається в скарзі урядника села Вороновець, маєтку князя Збаразького, на війта м. Базалії про побої і пограбування підданих села Вороновець від 21 січня 1574 року, яка зберігається в Центральному державному історичному архіві України м. Київ.

Бережинці

     10 вересня 1593 року в позові до Кременецького земського суду поміщиками Чолганським і Ярмолинським за скаргою кременецького войського Федора Сенюти Ляховецького зазначається, що князь Костянтин Іванович Вишневецький, староста житомирський, під час оренди земель поміщиків Чолганських і Ярмолинських між селами Поляховою і Денисівкою 30 квітня 1573 року на жемелинському грунті «гвалтом волю вкопал, три ізби поставив, потом людьми осадил і назвал тую осаду Бережинцями».

Борщівка

     Місцевість, де заснована Борщівка, раніше була вкрита лісом. Пізніше його вирубали. Село вперше згадується в архівних документах князів Сапєгів від 1572 року. Захопивши землі Базалійщини, князь Костянтин Острозький заснував тут багато поселень, в тому числі і Борщівку. На це 29 травня 1578 року скаржився Кременецькому земському суду поміщик Федір Сенюта. Назва села походить від рослини – борщівника, листя якого використовувалося для їжі.

Василівка

     Село розташоване на горбистій місцевості, на правому березі річки Полкви. Василівка вперше згадується 1572 року в архівних документах князів Сапєгів. Вона заснована князем Костянтином-Василем Острозьким і названа на його честь.

Великий Лазучин

     Село розташоване на лівому горбистому березі річки Полква. Перша писемна згадка про болото Лазучин відноситься до 1420 року, згодом там заснував село князь Костянтин Острозький. Про це написано в оповіданні кременецького войського Федора Сенюти Ляховецького перед Кременецьким земським судом від 29 травня 1578 року. За народними переказами, село одержало назву від горбистої місцевості, адже його давнім мешканцям доводилося «лазити по горах».

Вовківці

     Вперше село згадується в документі від 27 червня 1518 року, яким польський король Сигізмунд І підтверджує володимирівському городничому Федору Сенюті на володіння селом Волчківці (так названо село в цьому документі). А вже в документах 1558 року згадується як Вовківці.

Волиця

     Назва села походить від слова воля. Однак, всупереч назві, волицькі селяни були невільними кріпаками, як і селяни інших сіл. У 16 столітті згадується назва Волиця Мінцова. Село багато років відносилося до Ляховецької (тепер Білогірської) волості, тому згодом її називали Волиця Ляховецькою, а вже пізніше закріпилася назва Волиця.

Волиця-Польова

     Село під назвою Волиця Хоєцького Заславської волості вперше згадується в донесенні возних (судових службовців) Луцькому гродському суду від 7 грудня 1601 року про те, що у 1593 році татарська орда повністю спалила це село і знищила його жителів. На початку XVІІ століття село належало князю Острозькому і поміщик заселив його людьми з уцілілих маєтків.

Воронівці

     Село розташоване на лівому кам’янистому березі річки Жердь. Перша згадка про нього зафіксована у дарчому акті великого князя литовського Вітовта (1420) під назвою селища Воронова. Вже згодом назва трансформувалася у сучасний варіант – Воронівці.

Гаврилівка

     Вперше село згадується в документі Центрального державного історичного архіву міста Києва у фонді Кременецького повітового гродського суду від 5 квітня 1571 року під назвою Волиця Габріелівка. Слово «волиця» у назві означало, що новопосадженому селу надавалися вольності, пільги. Його жителі деякий час не платили податки, поки на новому місці не обживуться. На початку 17 століття село писалося в документах уже без назви Волиця. Назва Габріелівка походить від імені Габріеля із родини засновників князів Збаразьких. З другої половини 60-років XIX століття село Габріелівка стали називати Гаврилівкою.

 Гаївка

     Група селян виділилася з Шибени і на віддалених земельних наділах 1924 року заснувала нове село. На своєму сході вирішили назвати його на честь Леніна – Ульянове. А у 2016 році відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України, пункту 8 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»  село перейменували у Гаївка.

 Гальчинці

      Село вперше згадується як Гальчичі у скарзі княгині Ганни Збаразької від 26 червня 1562 року про наїзд урядників київського воєводи князя Костянтина Острозького разом зі спільниками на маєтки вітебського воєводи князя Стефана Збаразького.

 Дмитрівка

     В історичних документах село вперше згадується у 1661 році в реєстрі поборця (збирача податків) Вацлава Загоровського про збір подимного податку у Волинському воєводстві. Тоді у Дмитрівці було два податкових дими, село відносилося до Святецької волості Кременецького повіту.

Єлизаветпіль

     Село до 1860 року називалося Свинна. Вперше ця назва згадується у дарчому акті великого князя литовського Вітовта від 30 липня 1420 року. За вірну службу він подарував це село Павлу Єловицькому. Поселення виникло біля дубового лісу, в якому водилося багато диких свиней. Звідси і первісна назва. В 1860 році у поміщиків Хоментовьких село купив Костянтин Ясенський, він і перейменував село, назвавши його іменем своєї дружини Єлизавети – Єлизаветпіль.

Заруддя

     Вперше село згадується 5 травня 1573 року в зізнанні возного (судового свідка) Кременецького земського суду про огляд маєтку Заруддя, що належав зем’янам (власникам) князя Костянтина Острозького – Іванові і Федорові Зарудським. Біля села протікає річка Рудь, очевидно, поселення від неї й одержало назву.

Ільківці

     Ільківці – поселення давнє. У 1433 році великий князь литовський Свидригайло за військову службу та охорону краю від нападу ворогів наділив боярина Павла цілою низкою поселень і серед них згадуються Ільківці у Кременецькому повіті.

Карабіївка

     Вперше село згадується у листі пана Андрія Чолганського до підстарости Кременецького повіту Алексея Бєлєцького від 15 лютого 1563 року, в якому він скаржився і розповідав, що в його селі Камені Верхньому вчинено пограбування його підданих слугами пана Северина Александровича. Село називалося Верхній Камень, бо там в давнину добували в горах камінь. 22 червня 1639 року у позові Криштофера Сенюти Ляховецького до Кременецького земського суду село згадувалося під назвою Кораблівка. З чим це перейменування звязано – невідомо. У документах 1765 року Кораблівку уже названо Карабіївкою.

Караїна

     До 1930 року село називалося Кароліна. Ця назва походить  від імені поміщиці княгині Кароліни Яблоновської, яка його заснувала у першій половині XVIII століття. Кароліна була висілком села Карабіївки. Колишні карабіївчани стали називати село Караїною. Ця назва спочатку закріпилася в устах мешканців, а після 1930 року – в документах. Вперше Кароліна згадується 25 серпня 1747 року в реєстрі подимного податку в Кременецькому повіті. Село належало тоді до Ляховецького ключа, а трохи пізніше – до Теофіпольського.

Колісець

     М. І. Теодорович у своїй книзі «Историко-статистическое описание цервей и приходов Волынской епархии», т. 4 пише, що літописець парафії священник М. Шиманський повідомив, що село Колісець, як записано в церкві на кіоті, під іконою Святого Миколая, називалося раніше містечко Колісна і знаходилося на ¼ версти на захід від теперішнього села. Чому м. Колесна названо так і потім перейменовано в село Колісець і хто дав таку назву невідомо.

Колки

     Вперше Колки згадуються у документах, зареєстрованих в Кременецьких гродських книгах в 1550 році. Тоді власниками села були брати Олехно і Мартин Краєвскі. Назва села походить від березового гаю на мочаристому грунті.

Коровє

     Вперше село згадується у дарчому акті великого князя литовського Вітовта, який 21 серпня 1421 року подарував його Павлу Єловицькому. Назва його, очевидно, походить від слова «корова», а можливо, від рослини «коровяк».

Котюржинці

     Заснував Котюржинці князь Костянтин Острозький. Вперше село згадується у 1561 році. Спочатку виникли два поселення – Котюржинці Великі і Котюржинці Малі.

Кривовілька

     Назва походить від слова «воля». Але оскільки перші його поселенці були обділені, скривджені у правах, то й село своє називали відповідно – Крива Воля.  Саме під такою назвою воно вперше згадується у 1570 році.

Кузьминці

     Перша згадка про Кузьминці міститься в документі архіву князів Сапєгів. Зокрема, в угоді від 17 серпня 1582 року між князями Стефана Корибутовичем Збаразьзьким трокським воєводою, і Костянтином Костянтиновичем Остозьким, київським воєводою про добровільне розмежування їхніх земель. Назва села, очевидно, походить від імені його засновника.

Кунча

     В історичних документах вперше згадується 1570 року під назвою Кручевіце як маєток Андрія Чолганського. Села в цей час відносилося до Ляховецького поміщицького ключа Кременецького повіту. А вже в 1538 році поміщик Андрій Чолганський платив податок з Кунченіч. Назва, якщо судити з початкової назви Кручевіце, мабуть, походить від круч, крутих горбів, біля яких розташоване село, або ж, як твердить топонімік С. Д. Бабишин, від лісової куниці.

Лідихівка

     Село до 1920 року називалося Лєдуховка. Перша писемна згадка про нього відноситься до 1853 року, коли воно було маєтком панів Івана та Дачка Лєдуховських. Назва села походить від прізвища власників.

Лисогірка

     Лисогірка вперше згадується 1629 року як маєток князів Збаразьких. Назва села походить від рельєфу місцевості, на якій підвищується лиса гора.

Лютарівка

     Назва села, як стверджує церковний літописець, походить від того, що тут колись відбулася люта різня. Цю місцевість на початку ХІХ століття вкривали листяні ліси, які пізніше поміщики вирубали на виробництво поташу. Лютарівка вперше згадується в архівних документах Кременецького земського суду від 24 червня 1599 року. Однак село існувало раніше і належало князям Островським.

Малі Жеребки

     Спочатку в Базалійській волості виникло село Жеребки, а пізніше – Жеребки Нові. Обидва на початку XVII століття належали князю Янушу Острозькому. За часів литовського князівства на Волині зявився термін жереб, що означав невелику земельну одиницю, а також дворище, селище. Можливо, засноване на такій ділянці поселення одержало таку назву.

Малий Лазучин

     Село розташоване на гористій місцевості Волино-Подільської височини. Вперше назва Лазучин згадується у 1420 році в дарчому акті великого князя литовського Вітольда. Село Малий Лазучин на землі поміщиків Чолганських заснував князь Костянтин Острозький, воєвода Київський, маршалок Волинської землі. Назва походить від лазучинських косогорів – найвищої точки Волино-Подільської височини.

Марянівка

     Село забудовувалося у трьох місцях, і таким чином винекли хутори, що називалися відповідно Марянівка перша, друга і третя.

     Марянівка перша – поселення велике, до неї віднесено село Кривчики, в якому в 1939 році проживало 246 чоловік і третю Мар’янівку, в якій було того ж року 150 жителів. Тепер цей хутір зникає. Марянівку другу віднесено до села Воронівці і її назву знято з обліку.

     Марянівка друга має цікаву давню історію. Вона згадується в архівних документах 1583 року під назвою Волиця, Волиця Вороновецька, а пізніше її стали називати Марянівкою. Волицею в ті часи називали нове поселення, яке власник на декілька років звільняв його жителів від всяких платежів. Це означало, що жителі цього села одержали волю. Марянівка перша і друга (Волиця) належали князям Збаразьким.

Медисівка

     Село вперше згадується 26 червня 1562 року в скарзі княгині Ганни Гербуртівни Збаразької про наїзд урядників київського воєводи князя Костянтина острозького на маєтки вітебського воєводи князя Стефана Збаразького. В цьому документі село названо Медишовкою, в інших – Медосівкою. Назва села, очевидно, походить від імені Медис, а, можливо, від рослини медосіву, якої колись багато росло у цій місцевості.

 Михиринці

     Село на початку XVI століття заснував брацлавський староста, великий литовський гетьман, князь К. І. Острозький. Вперше його під назвою Михаринці згадано 1545 року в описі Кременецького замку як маєток князя К. І. Заславського.

Михнівка

     Вперше село згадується 7 липня 1562 року в Кременецьких актах про захоплення князем Костянтином Острозьким слуг, коней, корів, волів та іншого майна з Михнівського маєтку, який в той час належав Григорію Сенюті.

Немиринці

     Як зазначається у документах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, до 1561 року на місці села Немиринці було село Макарівці. Але воно було знищене, мабуть, татарами. Власник землі боярин Василь Григорович Немира на місці пустого селища Макарівці в 1561 році заклав нове село і назвав його своїм прізвищем – Немиринці.

Новоіванівка

     Поміщик Антон Хоментовський у 1763 році купив у Мнішеків землю, на якій і заснував село, назвавши його іменем старшого сина Яна – Янівка. Після війни жителі села відбудували село і вже у 1950 році назва змінилася на – Новоіванівка.

Новоставці

     Новостаці – село старовинне. У складі Галицько-Волинського князівства новоставецькі землі перебували 42 роки, а монголо-татари панували на ній 120 років. Після цього її захопили литовські князі і польські королі. І вже в листі від 30 липня 1420 року великий князь литовський Вітовт подарував селище Новоставці своєму слузі Павлу Єловицькому.

Олійники

     Олійники вперше згадуються в жовтні 1571року у скарзі, зареєстрованій в Кременецькій гродській книзі, як власність київського воєводи, князя Костянтина Острозького. Назва села походить від прізвиська кустарів-ремісників, які займалися олійним промислом, так званих олійників. Видно, колись вони поселились у цій місцевості.

Ординці

     Уперше село під назвою Юрдинці згадується у донесенні возних Луцькому гродському суду від 7 грудня 1601 року. Вони писали про огляд спустошених і спалених татарами 1593 року містечок і сіл Луцького повіту. У цьому ж документі зазначено, що Ординці повністю знищено, людей тут нема.

     М. І. Теодорович писав, що назва села татарського походження. За народними переказами, на його місці колись був ліс, в якому й виникло поселення. Та під час чергової татарської навали усіх жителів його вирізано. Через кілька років, коли тут знову стали селитися люди, то своєму селу дали таку назву.

     Ординцями в давнину називали вихідців татарської орди. В словнику В. Даля пояснюється воно як болото, трясовина. Село якраз і знаходиться в заболоченій місцевості.

Підліски

     Село засноване 1926 року. 41 селянське господарство села Кунча переселилося на віддаленій землі, і за 5 кілометрів від нього заклали нове поселення, назвавши на честь Леніна –  Ленінське. А у 2016 році відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України, пункту 8 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»  село перейменували у Підліски.

Поляхове

     Вперше згадується в дарчому акті від 21 серпня 1421 року великого князя литовського Вітовта, який віддав його разом з іншими селами Павлу Єловицькому. У цьому документі Поляхове згадується не як поселення, а як заболочена місцевість. Судячи з початкової назви, що наводиться у дарчому акті Вітовта, очевидно, воно походить від слів «поле» та «ховає». Мабуть, так назвали болотяне урощище, де люди ховалися від ворогів.

Рідка

     Село одержало назву від річки, яка в давнину називалася Рідкою. Село вперше згадується в дарчому акті великого князя литовського Вітовта, який 21 серпня 1421 року надав село Рідку своєму слузі Павлу Єловицькому.

Романів

     Романів згадується в поданні Волинської палати цивільного суду до Київського  військового, Подільського та Волинського генерал-губернатора про дарування 16 липня 1840 року князем Є. О. Сангушком маєтків, які знаходились в Заславському повіті, онуці Марії-Климентині Потоцькій.

Святець

     Вперше село під назвою Руда Святець згадано в дарчому акті великого князя литовського Вітовта від 30 липня 1420 року. Очевидно, тут у XV-XVII століттях видобували болотяну залізну руду.  На такому руднику і виникло поселення. Очевидно, назва села походить від того, що його заснував святець (так раніше називали священиків). Для увічнення пам’яті Д. З. Мануїльського, який помер 22 лютого 1959 року, Рада Міністрів УРСР і ЦК Компартії України 23 лютого 1959 року прийняли постанову перейменувати село Святець, де він народився, в село Мануїльське. 28 травня 1991 року Теофіпольська районна рада народних депутатів прийняла рішення повернути селу Мануїльське попередню історичну назву Святець.

Строки

     Заснував Строки князь Костянтин Острозький, воєвода  київський, який захопив тут землю Федора Сенюти. Вперше село згадується в документі від 8 жовтня 1569 року, що зберігається в архіві Князів Сапєгів.

Троянівка

     Вперше село згадано в документах від 3 квітня 1572 року, що зберігаються в архіві князів Сапєгів. Зокрема в протесті Федора Сенюти проти князя Острозького вказується, що він самовільно відібрав села, в т.ч. Троянівку, які колись були засновані його батьком. Назва села, очевидно, походить від імені засновника або ж перших поселенців. За переказами, ними були троє селян, що називалися Янами.

Турівка

     Вперше згадується  21 серпня 1421 року під назвою Рудка - Турівка в дарчому акті великого литовського князя Вітовта, який подарував його Павлу Єловицькому. Село розташоване на правому березі річки Тернавка ( в ХІХ столітті вона називалася Турія). Очевидно, назва села походить від колишньої назви річки. А слово рудка засвідчує, що в давнину на заболочених берегах річки добували болотяну залізну руду. Згодом ця назва трансформувалася у Турівка.

Червона Дубина

     Село засноване 1927 року на базі хуторів Кочмарівка, Семенівка і окремої хати Якубцова, що виникли у дореволюційні часи. Назва походить від дубового лісу, що ріс у цій місцевості.

Червоний Случ

     Село розташоване біля джерела ріки Случ, цим і пояснюється його назва, засноване 1925 року.

Човгузів

     В історичних документах архіву князів Сапєгів село під назвою Чолгузів вперше згадується в 1532 році, як маєток Чолганських. Очевидно, назва села походить від прізвища тодішніх власників.

Шибена

     Вперше село згадується 1511 року у дарчій грамоті польського короля Сигізмунда І.  1553 року у дарчій грамоті польська королева Бона надала Шибену-Руду (так тоді називалося село) білозірському війту Яну Хотимовському. За народними переказами назва походить від слова шибениця. У давні часи вороги ставили багато шибениць, на яких страчували непокірних місцевих жителів. Слово Руда означає, що в цій місцевості у XVXVII століттях на заболочених берегах Жерді видобували залізну руду.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь