Теофіпольська селищна рада

Минув рік з того дня, коли обірвався зв’язок із Русланом Березюком — спокійним, працьовитим чоловіком, який став уособленням мужності для своєї громади. Рік, що для рідних перетворився на нескінченне чекання, завершився гірким прощанням. Сьогодні Шибена згадує свого Героя.

Руслан народився 1 листопада 1977 року в Мар’янівці, але згодом його домівкою стала Шибена. Руслан мав «золоті руки». Він умів усе: мурувати, штукатурити, творити. Але головною його рисою була відкритість. Він допомагав кожному, хто просив, не вимагаючи нічого натомість.

01 липня 2024 року життя Руслана докорінно змінилося. Він став на захист України. Після виснажливих тренувань, зокрема й за кордоном, чоловік був зарахований до 157-ї окремої механізованої бригади.

Як піхотинець-кулеметник, він потрапив у саме «пекло» — на Покровський напрямок Донеччини. Коли Руслан востаннє приїжджав у відпустку, він говорив не про війну, а про майбутнє: мріяв збудувати дім, створити сім’ю, жити під мирним небом.

12 лютого 2025 року Руслан вирушив на позиції. Сорок діб безперервної оборони під постійними обстрілами. 26 березня зв’язок із ним перервався.

Лише згодом стала відома страшна правда: поблизу села Тарасівка Краматорського району ворожі FPV-дрони атакували позицію. Руслан отримав поранення, несумісне з життям.

Лише 19 березня 2026 року Руслана Березюка поховали у рідній Шибені.

Сьогодні, у перші роковини його загибелі, ми пам’ятаємо не лише воїна з кулеметом, а й щирого односельця, який понад усе любив життя і свою землю. Його шлях від будівельника до Героя назавжди вписаний в історію нашої боротьби.

Вічна пам’ять і слава Руслану Березюку!