Теофіпольська селищна рада

Сьогодні, 2 квітня, минають четверті роковини з дня загибелі Олексія Кульчицького — вчителя, воїна та вірного сина Теофіпольщини. Його шлях від шкільної дошки до розпечених полів Харківщини став символом жертовності покоління, яке змінило цивільний одяг на піксель у найважчий для країни час.

Олексій народився 12 березня 1991 року в селі Великий Лазучин. Усе його життя було пов’язане з освітою та спортом. Після навчання у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка він повернувся до рідного краю, щоб виховувати молодь.

У Мар’янівській та Великолазучинській школах його пам’ятають не просто як вчителя фізичного виховання, а як старшого друга. Олексій вмів надихати, гуртувати навколо себе дітей і завжди випромінював ту врівноважену впевненість, яка притаманна лише справжнім педагогам.

Коли у лютому 2022-го почалося повномасштабне вторгнення, Олексій не вагався. Вже 2 березня він був мобілізований. Службу проходив у лавах легендарної 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.

2 квітня 2022 року під час запеклого бою на Харківщині зв'язок із солдатом Кульчицьким перервався. Довгі три роки родина, друзі та колеги жили між розпачем і надією. Олексій вважався зниклим безвісти, а його ім’я щодня згадували у молитвах.

Лише на початку 2025 року експертизи та пошукові заходи підтвердили найстрашніше: Олексій загинув того самого дня, 2 квітня 2022-го, біля села Бражківка Ізюмського району. Він прийняв свій останній бій, стримуючи ворожу навалу на одному з найгарячіших напрямків фронту.

7 лютого 2025 року селище Теофіполь схилило коліна — Герой нарешті повернувся додому. Його поховали на Алеї Героїв, де він знайшов свій вічний спочинок під синьо-жовтими стягами.

Сьогодні, через чотири роки після того бою, ми згадуємо Олексія Вікторовича не лише як професійного військового, а як людину великої душі. У школах, де він викладав, про нього нагадують усміхнені фото на стендах пам'яті та спортивні досягнення його учнів, у яких він встиг закласти фундамент волі до перемоги.

Олексій Кульчицький віддав найцінніше — своє життя — у 31 рік. Він назавжди залишився молодим, принциповим і мужнім. Його подвиг — це частина нашої спільної історії визволення, а його ім’я навічно вписане в літопис слави Теофіпольської громади та всієї України.

Вічна пам’ять і слава Герою!