Сьогодні минає два роки з дня, коли війна забрала життя нашого земляка, Захисника України — Володимира Коберника.
Сьогодні минає два роки з дня, коли війна забрала життя нашого земляка, Захисника України — Володимира Коберника.
Народився Герой 6 вересня 1981 року в с-щі Теофіполь. Навчався у Човгузівській ЗОШ І–ІІ ступенів, згодом — у Кременецькому педагогічному коледжі та Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, де здобув фах учителя трудового навчання і креслення.
Працював за освітою та покликанням — учителем. Викладав у Човгузівській школі, згодом — у Вінниці, у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, а також певний час жив і працював у Києві.
Наш Захисник був сім’янином і батьком — разом із дружиною виховував трьох дітей.
З перших днів повномасштабного вторгнення Володимир став до захисту країни, записавшись до територіальної оборони міста Києва. У березні 2022 року був у Бучі та Ірпені... Допомагав побратимам захищати рідну землю..
Те, що він там пережив, назавжди залишило слід у його серці.
Згодом повернувся у рідне село Човгузів, там працював на різних роботах, а весь вільний час віддавав дітям і молоді. Він займався з ними на стадіоні, також разом вони облаштували спортивний простір, проводили змагання, тренування з футболу, готувалися до турнірів Теофіпольської громади.
Володимир вчив молодь не лише спорту — він вчив бути командою, бути сильними та не здаватися.
11 липня 2023 року Герой став до лав Збройних Сил України, служив солдатом, кулеметником 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти. Був поранений, але після госпіталю знову повернувся до бою — туди, де був потрібен найбільше.
31 січня 2024 року Володимир загинув, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Андріївка Донецької області.
7 лютого 2024 року він знайшов вічний спочинок у рідному селі Човгузів.
Указом Президента України №237 від 23 квітня 2004 року Володимира Коберника нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Два роки болю. Два роки пам’яті.
Дякуємо Герою за силу духу, за вірність присязі, за любов до України.
Володимир був учителем, наставником, батьком, другом — і став Захисником, коли країні це було найпотрібніше.
Він пішов у бій за майбутнє своїх дітей, за право українців жити на своїй землі.
І його жертва — не марна. Вона вписана в історію громади та у пам’ять всього українського народу.
Світла пам’ять та вічна шана Володимиру Кобернику.
Низький уклін.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо. 
