Бабин Яр – рана, що болить крізь роки
Бабин Яр – рана, що болить крізь роки
29–30 вересня 1941 року у Києві в Бабиному Яру, серед осінніх схилів і кленового листя, нацисти розстріляли майже 34 тисячі євреїв – дітей, жінок, літніх людей. За наступні роки тут знайшли свій останній прихисток близько 100 тисяч безневинних жертв: ромів, військовополонених, підпільників, «неугодних» радянській владі, пацієнтів психлікарні. Це була «гросакція» – холоднокровне винищення цілих спільнот, що увійшло в історію як Голокост від куль.
Радянський режим намагався замовчати цю трагедію, зрівняти яр із землею, зруйнувати кладовища. Але пам’ять сильніша за бетон і страх. Бабин Яр – це не просто урочище. Це відкрита рана людства, нагадування про те, до чого приводить ненависть, расизм і байдужість.
Сьогодні, коли росія і далі несе в Україну війну та зневагу до людського життя, лунає моторошний відгомін минулого. Буча, Ізюм, Маріуполь… ті ж самі методи терору, тортур і спроб приховати злочини. «Ніколи знову» – це не гасло з підручника історії. Це заклик, який ми зобов’язані втілювати щодня.
Пам’ятаймо. Бо поки жива пам'ять – живе й опір злу. Бо мир і безпека в Європі можливі лише тоді, коли зло покаране, а правда звучить голосно.
