Гуменюк Назар Вікторович

Гуменюк Назар Вікторович народився 9 червня 2002 року в селі Святець Теофіпольського району Хмельницької області.

Дитинство та юнацькі роки Назара минули в рідному селі. Навчався у Святецькій загальноосвітній школі. Після її закінчення вступив до Хмельницького професійного ліцею електроніки, де здобув професію слюсаря-електрика. Завершивши навчання, розпочав трудову діяльність у ТОВ «Україна».

У 2021 році Назара призвали на строкову військову службу. Відтоді він пов'язав своє життя зі Збройними Силами України, обравши шлях служіння Батьківщині.

За роки військової служби Назар Гуменюк зарекомендував себе як відповідальний, дисциплінований, мужній та відданий військовій присязі Захисник. За сумлінне виконання військового обов'язку, особисту мужність і відвагу був відзначений державними та відомчими нагородами:

• відзнакою Президента України «За оборону України»;

• відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест»;

• медаллю Міністерства оборони України «За поранення»;

• медаллю Міністерства оборони України «Захиснику України».

Особливо важливим і водночас складним періодом військової служби Назара став 2026 рік.

Із січня 2026 року він виконував бойові завдання на Сумщині, на ділянці державного кордону з російською федерацією, у зоні відповідальності угруповання військ «Північ». Служив на посаді старшого стрільця 3-го стрілецького відділення 4-го стрілецького взводу 3-ї зведеної стрілецької роти зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил Збройних Сил України.

Перебуваючи в оперативному підпорядкуванні командира 5-го батальйону 103-ї окремої бригади територіальної оборони, Назар виконував бойові завдання на передньому краї оборони. Побратими та командування знали його як досвідченого, працьовитого й надійного військовослужбовця, який не боявся труднощів, відповідально ставився до поставлених завдань і завжди був готовий прийти на допомогу.

21 березня 2026 року під час бойового чергування  поблизу населеного пункту Іскрисківщина Сумської області Назар отримав осколкові поранення внаслідок скидання вибухового пристрою з ворожого безпілотника. Наступного дня його евакуювали з позиції. Після надання необхідної медичної допомоги він того ж дня повернувся до свого підрозділу.

24 квітня 2026 року, дізнавшись про поранення побратима, Назар добровільно зголосився долучитися до евакуаційної групи. Попри нещодавнє поранення, він не залишився осторонь, адже порятунок життя товариша був для нього важливішим за власну безпеку. Дорогою до позиції поблизу населеного пункту Гиріне автомобіль евакуаційної групи зазнав удару ворожого безпілотника типу «Молнія». Унаслідок атаки Назар отримав повторне поранення та був госпіталізований з акубаротравмою.

Після лікування Захисник продовжив виконувати військовий обов'язок.

У липні 2026 року Назар разом із побратимами отримав завдання облаштувати спостережний пункт поблизу населеного пункту Волфине Сумської області. Попри постійні мінометні обстріли, атаки ворожих безпілотників та небезпеку для життя, військовослужбовці за короткий час облаштували оборонні позиції, зокрема бліндаж і кількасот метрів окопної лінії.

Назар неодноразово брав участь в евакуації поранених військовослужбовців із бойових позицій. Завдяки його мужності, рішучості та самовідданості вдалося врятувати життя багатьох побратимів.

Не залишав він на полі бою і полеглих Захисників. Ризикуючи власним життям, разом з іншими військовослужбовцями брав участь в евакуації тіл загиблих із різних позицій. Для Назара це було справою честі, адже він вважав своїм обов'язком повернути полеглих воїнів додому, до їхніх родин.

21 вересня 2026 року життя Назара Гуменюка трагічно обірвалося.

Того вечора Назар разом із побратимом вирушив до бойової позиції поблизу населеного пункту Безсалівка Сумської області, щоб евакуювати тіло загиблого військовослужбовця. Скориставшись тимчасовим припиненням обстрілів, воїни почали рух до позиції. Однак ворог виявив їх за допомогою безпілотника та відкрив мінометний вогонь, а згодом атакував скидами з важкого безпілотного літального апарата.

Унаслідок ворожого обстрілу Назар загинув, до останнього залишаючись вірним військовій присязі, своїм переконанням і побратимському обов'язку.

Спочатку Захисник вважався зниклим безвісти. 28 жовтня 2026 року  його тіло було евакуйовано до Білопілля, а згодом направлено до моргу в місті Суми.

У пам'яті тих, хто служив поруч із ним, Назар назавжди залишиться людиною великого серця. Його поважали за людяність, щирість, доброзичливість і готовність допомогти. Він умів підтримати у складну хвилину, ніколи не залишав товаришів у біді та завжди залишався вірним своїм принципам.

Тепер йому назавжди 24 роки.

У розквіті сил, сповнений життєвих планів і надій, Назар віддав найдорожче — власне життя — за незалежність України, свободу свого народу та мирне майбутнє наступних поколінь.

Його загибель стала непоправною втратою для дружини, дітей, батьків, рідних, друзів, побратимів і всієї Теофіпольської громади.

Світла пам'ять про Назара Гуменюка житиме в серцях усіх, хто його знав, любив і поважав. Його ім'я назавжди залишиться в історії рідної громади як символ відваги, незламності, вірності військовому обов'язку та безмежної любові до України.

Вічна пам'ять і шана Захиснику України Назару Гуменюку!

Герої не вмирають!