Солдатенко Максим Васильович
Дата та місце народження: 26 жовтня 2002 року в селі Гальчинці Теофіпольської громади
Дата і місце загибелі: 5 червня 2026 року поблизу населеного пункту Добропілля Покровського району Донецької області
Максим Васильович Солдатенко народився 26 жовтня 2002 року в селі Гальчинці Теофіпольської громади у дружній родині Світлани Іванівни та Василя Миколайовича Солдатенків. Зростав разом зі старшою сестрою Лесею.
Навчався у Гальчинецькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, яку закінчив у 2019 році. Учителі та однокласники запам’ятали Максима добрим, щирим, справедливим і відповідальним юнаком. Він був готовий прийти на допомогу, умів підтримати та залишав по собі добре враження серед людей.
У 18 років Максим був призваний на строкову військову службу. Не прослуживши й пів року, він свідомо підписав контракт із Національною гвардією України, обравши військову службу та шлях захисника Батьківщини. Мама хвилювалася через вибір сина, однак батько поважав його рішення та пишався мужністю Максима.
Повномасштабне російське вторгнення Максим зустрів у лавах 4-ї Ірпінської бригади Національної гвардії України. Від перших днів великої війни він перебував на складних ділянках фронту та брав участь у бойових діях.
Максим захищав Україну під час оборони Сєвєродонецька, Рубіжного та Лисичанська, воював на Бахмутському, Лиманському та Харківському напрямках, виконував бойові завдання в районах Мирнограда та Добропілля.
Розпочинав службу старшим навідником міномета, а згодом опанував новий напрям військової справи та став бійцем підрозділу аеророзвідки. Працював із безпілотними літальними апаратами, застосовуючи сучасні технології для виявлення позицій противника та допомоги своїм побратимам.
На момент загибелі молодший сержант Максим Солдатенко проходив військову службу на посаді командира відділення роти безпілотних систем 1-го батальйону бригади «Рубіж» Національної гвардії України.
Попри молодий вік, Максим мав чіткі життєві цілі та великі плани на майбутнє. Найбільше він любив рідну землю й мріяв після завершення війни стати фермером. Хотів працювати на своїй землі, створити власне господарство, побудувати сім’ю та жити мирним життям у вільній Україні.
Максима вирізняли наполегливість, принциповість і почуття справедливості. Водночас він залишався добрим, щирим і відкритим до людей. Умів дружити, підтримувати близьких і допомагати тим, хто цього потребував.
5 червня 2026 року поблизу населеного пункту Добропілля Покровського району Донецької області Максим загинув під час виконання бойового завдання.
Після повернення з бойових позицій підрозділ мав вирушити на чергове завдання із зачистки місцевості. Максим міг залишитися, однак не став уникати небезпеки та продовжив виконувати свій військовий обов’язок. Під час виходу з укриття він потрапив під ворожий мінометний обстріл. Один зі снарядів розірвався поруч, обірвавши життя молодого воїна.
Максиму Васильовичу Солдатенку було лише 23 роки.
Він не встиг здійснити свої мрії, створити власне господарство, побудувати сім’ю та побачити мирну Україну, за яку воював. Проте встиг зробити найважливіше — стати на захист своєї держави й до останнього залишатися вірним військовій присязі та українському народові.
12 червня 2026 року Теофіпольська громада попрощалася зі своїм земляком. Рідні, друзі, односельці, побратими, військовослужбовці Національної гвардії України, представники місцевої влади та жителі громади провели Максима в останню земну дорогу.
Траурний кортеж зустрічали навколішки з державними прапорами та квітами. У Теофіполі на знак пошани до полеглого воїна було створено живий коридор шани та проведено коло Пошани. Чин похорону відбувся у храмі Православної Церкви України в рідному селі Гальчинці. Максима поховали з усіма військовими почестями на кладовищі рідного села. Над місцем його вічного спочинку пролунали звуки оркестру Національної гвардії України та військовий салют.
Пам’ять про Максима Солдатенка назавжди залишиться у серцях його рідних, друзів, побратимів, односельців та всіх жителів Теофіпольської громади.
Він залишився назавжди 23-річним — молодим чоловіком, який любив свою землю, мріяв про мирне життя та не відступив, коли Україна потребувала захисту.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України Максиму Васильовичу Солдатенку.
