Манасян Едуард Рубертович
Дата та місце народження: 17 квітня 1970 року в населеному пункті Маканчі Семипалатинської області Казахстану (нині — Абайська область)
Дата і місце загибелі: 10 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Торецьке Покровського району Донецької області
Манасян Едуард Рубертович народився 17 квітня 1970 року в населеному пункті Маканчі Семипалатинської області Казахстану (нині — Абайська область).
Згодом родина переїхала до Вірменії. Едуард проживав у селі Геховіт Мартунинського району, де закінчив школу. У червні 1988 року здобув професію маляра-штукатура, закінчивши Мартунинське СПТУ-71.
Згодом доля пов’язала життя Едуарда з Україною. Його справжнім домом стала Теофіпольщина. Багато років він працював у сфері будівництва автомобільних доріг, своєю працею долучаючись до розбудови краю.
Саме на Теофіпольській землі, у селі Михнівка, Едуард зустрів свою майбутню дружину Галину. Разом вони створили родину та виховали двох доньок — Альону і Надію. Згодом Едуард отримав громадянство України й став невід’ємною частиною громади. Його знали як працьовиту, доброзичливу та відповідальну людину, яку поважали односельці.
Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Едуард Рубертович не залишився осторонь. 10 січня 2024 року він був призваний до лав Збройних Сил України та став на захист держави.
Під час проходження військової служби Едуард отримав поранення. Після лікування та реабілітації у військовому шпиталі він знову повернувся до служби. 19 серпня 2025 року уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині А4447 Збройних Сил України.
10 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Торецьке Покровського району Донецької області, Едуард Рубертович загинув, захищаючи Україну.
Довгих вісім місяців родина жила між болісною невідомістю та надією. Едуард вважався зниклим безвісти. Лише після проведення ДНК-експертизи було офіційно встановлено його смерть.
16 травня 2026 року Едуард Рубертович Манасян повернувся до рідної Теофіпольщини «на щиті». Траурний кортеж пройшов через селище Базалія, село Караїна та селище Теофіполь. Жителі громади виходили на узбіччя доріг, ставали навколішки та утворювали живий коридор, віддаючи останню шану земляку, який загинув за Україну.
Скорботний шлях завершився у рідній Михнівці, біля будинку, де свого часу жила його родина. Тут із Героєм прощалися рідні, друзі, односельці, бойові побратими, представники вірменської громади та жителі навколишніх сіл.
Панахида за загиблим воїном відбулася у місцевому храмі Української Православної Церкви. Сотні людей прийшли розділити з родиною біль непоправної втрати та провести Едуарда в останню земну дорогу.
Під звуки Державного Гімну України та залпи військового салюту Едуарда Рубертовича Манасяна поховали на місцевому кладовищі в селі Михнівка.
Він народився далеко від України, але саме Україна стала для нього домом, землею, яку він любив і яку врешті захищав ціною власного життя.
Пам’ять про Едуарда Манасяна назавжди залишиться у серцях його родини, друзів, побратимів та всіх, хто його знав. Відтепер він триматиме небо над нами.
Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України Едуарду Манасяну.
