Слободенюк Олександр Олександрович
Дата та місце народження: 5 липня 1987 року у селі Коров'є
Дата і місце загибелі: 20 червня 2026 року життя поблизу села Гаврилівка на Дніпропетровщині.
Слободенюк Олександр Олександрович народився 5 липня 1987 року. Його дитинство та юність минули в родинному колі, де він був оточений любов’ю, турботою та підтримкою. Для старших сестер Олександр завжди залишався улюбленим молодшим братом, якого вони оберігали, підтримували й за якого щиро пишалися. У пам’яті рідних він назавжди залишиться добрим, уважним, відповідальним і сильним духом.
Олександр створив власну сім’ю разом із дружиною Оленою. Для неї він був люблячим чоловіком, а для доньки Дарини та сина Івана — турботливим батьком, надійною опорою та людиною, на яку завжди можна було покластися. Родина була для нього найбільшою цінністю, заради якої він жив, працював і будував майбутнє.
З початком повномасштабного вторгнення росії Олександр став на захист України. Взявши до рук зброю, він вирушив на фронт, щоб боронити рідну землю, свою сім’ю та майбутнє своєї держави. Разом із побратимами він проходив складний шлях війни, залишаючись вірним військовій присязі та своєму обов’язку.
20 червня 2026 року життя Олександра Слободенюка обірвалося поблизу села Гаврилівка на Дніпропетровщині. Захисник загинув унаслідок удару ворожого безпілотника, прийнявши свій останній бій за Україну.
25 червня 2026 року Теофіпольська громада провела Олександра в останню земну дорогу. Жителі громади навколішки зустрічали й проводжали свого земляка, тримаючи в руках квіти та державні прапори. У цей день разом із родиною, друзями та побратимами вся громада схилила голови перед пам’яттю людини, яка віддала найдорожче — власне життя — за свободу та незалежність України.
Чин похорону здійснили священники Православної Церкви України. Поруч із Олександром у його останню дорогу були й побратими — ті, з ким він розділяв військові будні, небезпеку та важкі випробування війни.
Олександра Слободенюка поховали на Алеї Слави в селищі Теофіполь. Над місцем його останнього спочинку пролунали військові салюти як знак пошани воїну, який до кінця залишився вірним Україні.
Життя Олександра назавжди залишиться частиною історії його родини, рідного села Коров’є та всієї Теофіпольської громади. У пам’яті рідних він житиме як люблячий чоловік і батько, у пам’яті побратимів — як надійний товариш, а для всіх нас — як Захисник, який віддав своє життя за Україну.
Світла пам’ять Олександру Слободенюку.
Вічна шана Герою.
