Грищун Андрій Іванович
Дата та місце народження: 19 липня 1992 року в місті Хмельницькому
Дата і місце загибелі: 28 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Дар’їно
Військове звання: солдат, командир третього розвідувального відділення розвідувального взводу 225-го окремого штурмового батальйону військової частини А7400
Грищун Андрій Іванович народився 19 липня 1992 року в місті Хмельницькому. Згодом його родина переїхала до села Василівка Теофіпольського району, де минули дитячі та юнацькі роки майбутнього Захисника України.
У семирічному віці Андрій втратив матір. Його вихованням опікувалися дідусь Володимир Васильович та бабуся Алла Іванівна, які стали для нього найближчими людьми й підтримкою протягом усього життя.
Початкову освіту Андрій здобув у Борщівській початковій школі, після чого продовжив навчання в Ординецькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Після восьмого класу родина разом із Андрієм, його молодшою сестрою, дідусем і бабусею переїхала до села Волиця. Тут юнак закінчив дев’ятий клас.
Прагнучи здобути професію, Андрій вступив до Шепетівського професійного ліцею, де опанував спеціальність електрогазозварювальника.
Після завершення навчання Андрій пройшов строкову військову службу у військовій частині А1979. Саме там він отримав перший військовий досвід, загартував характер, набув дисципліни та відповідальності.
Після служби повернувся до Волиці, яка стала для нього рідною. Кілька років працював у ТОВ «Волиця». Згодом вирушив на заробітки за кордон — працював у Польщі та Чехії.
Повернувшись в Україну, Андрій оселився у Хмельницькому. Працював майстром із монтажу натяжних стель, будував плани на майбутнє, мріяв про створення власної сім’ї.
Улітку 2024 року Андрій Грищун був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після проходження фахової підготовки у 49-му навчальному центрі розвідки здобув військову спеціальність розвідника.
Військову службу солдат Андрій Іванович Грищун проходив на посаді командира третього розвідувального відділення розвідувального взводу 225-го окремого штурмового батальйону військової частини А7400.
Виконуючи бойові завдання із захисту України, Андрій брав участь у бойових діях на території Сумської області, зокрема в районах населених пунктів Журавка, Юнаківка та Білопілля.
Також він безпосередньо брав участь у Курській операції.
28 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Дар’їно Андрій Грищун зник безвісти. Для його рідних розпочався довгий і болісний період очікування та надії.
У квітні 2026 року загибель військовослужбовця була підтверджена за результатами експертизи ДНК. Тіло Захисника було повернуто в Україну під час репатріації тіл загиблих.
7 травня 2026 року Теофіпольщина провела Андрія Грищуна в останню земну дорогу. Від Базалії, Теофіполя та навколишніх сіл люди виходили на дорогу, утворюючи багатокілометровий живий коридор. Схиливши голови та ставши на коліна, земляки зустрічали траурний кортеж, віддаючи останню шану своєму землякові.
Заупокійну панахиду у храмі села Волиця відправив обласний благочинний Хмельницької єпархії Православної Церкви України протоієрей Василь Крисак.
Андрія Грищуна поховали на кладовищі у рідному селі Волиця з усіма військовими почестями — під звуки Державного Гімну України та військового салюту.
У пам’яті рідних, друзів і побратимів Андрій залишився щирою, доброю людиною, справжнім патріотом і надійним товаришем. Він жив звичайним мирним життям, працював, будував плани, мріяв про родину, але коли прийшов час захищати свою країну — став до її оборони.
Його життя обірвала війна, але пам’ять про Андрія Івановича Грищуна назавжди залишиться серед людей, які його знали, любили й чекали, а його ім’я — у літописі Теофіпольщини та новітньої історії України.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України Андрію Грищуну.
